Ще за радянської влади у 1939-му році колишній хутір під Плескачівкою перейменували на село Шевченка. Переповідають, що колись, йдучи в урочище Вороніне до княгині Яшвіль, великий Кобзар зупинявся на ніч тут у крайній хаті. Вже й хати тієї давно немає, а люди і досі  палко бережуть пам'ять про історію рідного села.

   21 травня надвечір  при в’їзді в село Шевченка зібралося з півсотні людей. Донині на село, назване в честь великого Кобзаря, вказував знак з написом російською мовою. Днями його замінили на український вказівник і коштом громади за українською традицією встановили при в’їзді в село дерев’яний хрест з рушником та іконою Божої матері.
  - Село наше хоч і невелике, налічує трохи більше двох сотень людей, проте досить дружне, - зазначив сільський голова Володимир Захарченко. – Гадаємо, що встановлений хрест і зображення на ньому Богородиці допомагатиме людям і оберігатиме мешканців та гостей нашого села.
   Освятити майже п’ятиметровий хрест запросили священика місцевої церкви отця Євгенія. Молилися за благополуччя села усі від мала до велика, а наприкінці служби отець Євгеній запропонував людям прикластися до освяченого хреста.
   Опісля всіх учасників дійства запросили на урочистості з нагоди Дня села, організовані біля місцевого клубу.  Там людей вже чекали музики та гості з сусідньої Плескачівки.  Концерт організували місцевими силами. З імпровізованої сцени линули народні пісні у виконанні вокального жіночого ансамблю, співали маленькі солісти, спортивний танець подарував присутнім танцювальний колектив школярів, а гуморесками потішили Ваня Кравченко та Ліда Левченко. Не обійшлося і без подарунків. Їх сільський голова вручив молодим матерям та тим, хто народив і виховав трьох і більше дітей. Як і годиться, керівник села разом з головним спонсором свята, виконавчим директором ВСК «Міжгір’я» Галиною Танцюрою, урочисто поклали квіти до погруддя Шевченка.
    Загалом, свято вдалося на славу. Святкували всім селом і допізна. Тож допоки ми бережемо минуле, маємо і майбутнє.